Тим часом кастильська інфанта розмовляє зі своєю вихователькою Леонор щодо щасливих закоханих Хімени і Родріго. Виявляється, інфанта таємно закохана в Родріго, тому вчинила так, як їй підказувала геніальна жіноча логіка. Вона вирішила "звести" Родріго і Хімену разом, щоб відгородити себе від коханого, влаштуваши тим самим собі персональне пекло. Блискуче. Але це зовсім не головне.
Річ у тім, що Дон Фернандо, кастильський король обрав наставником принца Дона Дієго, батька Родріго, а Дон Гомес, батько Хімени позаздрив і дав ляпаса сватові. Смертельна образа, нанесена дону Дієго, може бути змита тільки кров'ю винного. Тому він наказав своєму синові викликати графа на смертельний двобій. Родріго вагався — адже йому потрібно буде підняти руку на батька коханої. Кохання та синівський обов'язок відчайдушно боролися у його душі; проте, так чи інакше, вирішив Родріго, навіть життя із коханою дружиною буде для нього нескінченною ганьбою, якщо батькова честь залишиться без помсти.
У двобої переміг молодий та сильний Родріго.
Перед доном Фернандо постала заплакана Хімена і навколішках молила його про покарання убивці; такою карою могла бути тільки смерть. Дон Дієго не згоден: перемогу у двобої честі ніяк не можна прирівняти до вбивства. Король покірно вислухав обох і оголосив своє рішення: Родріго буде підданий суду.
Залишившись наодинці з Ельвірою, Хімена зізнається, що все ще кохає Родріго, але вона зобов'язана помститися вбивці свого батька.
Дон Дієго несказанно радів тому, що його син, гідний наступник прославлених відвагою предків, змив із нього пляму ганьби. Проте для Родріго однаково неможливо ні зраджувати коханню до Хімени, ні єднати долю із коханою; залишається тільки закликати смерть. У відповідь на такі слова дон Дієго запропонував сину, замість того щоб даремно шукати загибелі, очолити загін сміливців у наступі проти маврів, що таємно під покровом ночі на кораблях підпливли до Севільї.
Вилазка загону під головуванням Родріго приносила кастильцям блискучу перемогу — невірні втікали, двоє мавританських царів полонені рукою юного воєначальника. Усі в столиці віддають шану Родріго, одна лише Хімена, як і раніше, наполягала на тому, щоб її траурний одяг викривав злочинця та благала помсти.
Проте, даремно вона сподівається на королівський суд — Фердинанд до безміри захоплений подвигом Родріго. Навіть королівської влади недостатньо, щоб гідно віддячити сміливцю, і Фердинанд вирішив скористатися підказкою, яку дали йому полонені царі маврів: у розмовах із королем вони називали Родріго Сідом — "паном", "володарем". Віднині Родріго буде називатися цим ім'ям, і уже одне тільки його ім'я стало викликати страх у Гранади та Толедо.
Незважаючи на виказану коханому честь, Хімена припадала до ніг короля і благала про помсту. Фердинанд, підозрюючи, що дівчина кохала того, про чию смерть благала, хотів перевірити її почуття: із сумним виглядом він повідомив їй, що Родріго помер від нанесених ран. Вона смертельно зблідла, але, як тільки дізналася, що насправді коханий живий, виправдала свою слабкість тим, що, мовляв, якщо б убивця її батька загинув від рук маврів, це не змило б з неї ганьби — нібито вона перелякалась того, що тепер сама позбавлена можливості помститися.
Оскільки король пробачив Родріго, Хімена оголошує, що той, хто у поєдинку переможе убивцю графа, стане її чоловіком. Дон Санчо, закоханий у неї, тут же виголосив готовність боротися із Родріго. Королю не до вподоби, що життя найвірнішого захисника престолу піддане небезпеці не на полі бою, проте він дозволив двобій за умови, що, хто б не був переможцем, тому дістанеться рука Хімени.
Родріго прийшов до Хімени попрощатися. Вона не могла зрозуміти: невже дон Санчо настільки сильний, щоб подолати Родріго? Юнак відповідав, що він відправляється не на бій, а на покарання, щоб своєю кров'ю змити пляму ганьби із честі Хімени; він не дав себе вбити у бою з маврами, тому що бився тоді за Батьківщину і короля, тепер же інший випадок.
Не бажаючи смерті Родріго, дівчина спочатку звернула до надуманого доказу — йому не можна загинути від руки дона Санчо, оскільки це зашкодить його славі, тоді як їй, Хімені, краще усвідомлювати, що батько її був убитий одним із найславніших лицарів Кастилії, — але врешті решт попросила Родріго перемогти заради того, щоб їй не довелося виходити заміж за нелюба.
У душі Хімени все зростало сум'яття: їй страшно подумати, що Родріго загине, а самій їй доведеться стати дружиною дона Санчо, але і думка про те, що буде, якщо поле бою залишиться за Родріго, не приносила їй полегшення.
Роздуми Хімени припинені доном Санчо, який постав перед нею із оголеним мечем і заговорив про двобій, що щойно завершився. Але вона не дала йому сказати і двох слів, вважаючи, що дон Санчо зараз почне хвалитися своєю перемогою. Поспішаючи до короля, попросила його згледітися і не змушувати її йти під вінець із доном Санчо — нехай краще переможець візьме все її добро, а сама вона піде у монастир.
Дон Фернандо, вже звиклий до загонів Хімени, поспішив її заспокоїти. Мовляв, потушись, принцеса, живий твій Родріго, а тобі варто хоч інколи дослуховувати людей до кінця, а не істерити одразу.
Даремно Хімена не дослухала дона Санчо; тепер вона знала, що, тільки но двобій почався, Родріго вибив меч з рук супротивника, але не зажадав вбивати того, хто готовий був на смерть заради Хімени. Король оголосив, що двобій, нехай короткочасний і не кривавий, змив з неї пляму ганьби, і урочисто вручив Хімені руку Родріго.
Хімена більше не приховувала свого кохання до Родріго, однак ще не могла стати дружиною убивці свого батька. (як же ти всіх дістала, голубонько). Тоді мудрий король Фердинанд, не бажаючи чинити насилля над почуттями дівчини, запропонував покластися в усьому на цілющу властивість часу — він призначив весілля через рік. За цей час затягнеться рана у душі Хімени, Родріго ж здійснить чимало подвигів на славу Кастилії та її короля.