Цифрове слабоумство. Інформаційна псевдодебільність

Всім привіт, і ні, в заголовку я нікого не обзиваю, це нинішні реалії. Але про це згодом.
Одного разу я стояла в черзі в лікарні... це, певна річ, було довго і виснажливо (сподіваюся мені зарахують ці дві години, коли я попаду в пекло). В черзі стояла і молода матуся з татусем і двома чарівними малюками десь по 6-7 місяців (хлопчик і дівчинка). Спочатку все було відносно нормально і діти задовольнялися погримушками і улюлюканням. Але йшов час і забавки полетіли просто на хлоровану підлогу шпиталю. Немовлята здійняли такий лемент, що сидіти там стало просто нестерпно..... І тут в хід пішла важка артилерія. Мама вивудила з сумки смартфон, увімкнула його і наче хрест перед нечистою силою простягнула гаджет перед дітьми. Ефект був моментальний. Малюки вмить замовкли, ніби хтось просто вимкнув звук, а очі дівчинки розкрились настільки широко, наскільки дозволяє людська фізіологія. Тиша, спокій, нектар і амброзія, подумаєте Ви... але я б не поспішала з висновками.
Як майбутній педагог я не можу нехтувати такими явищами як цифрове слабоумство та інформаційна псевдодебільність. Що ж це таке? Це не хвороба (принаймі ніякі наукові дослідження не підтверджують зворотнє, у міжнародній класифікації хвороб цих термінів я теж не знайшла) це специфічний стан головного мозку, який розвивається в молодих людей, народжених в епоху технологій, які щодня сприймають дуже багато інформації, переглядають відео з швидкою нарізкою, використовують переважно зорове сприйняття.
Щоб не бути голослівною ловіть посилання на книгу німецького професора та психіатра
 ще одна книга, яка показує вплив цифрового середовища на вже дорослу людину
Чим же це загрожує?

• синдром дефіциту уваги
• гіперактивність
• погана концентрація
• розгубленість
• мозку досить важко сприймати інформацію і мислити одночасно (якщо це взагалі можливо) тому, перебуваючи в середовищі з безперервним надходженням інформації ми не маємо часу на те, щоб думати. Детальніше про це розповідає в своїх книгах Андрій Курпатов, який і став натхненником даної публікації.
• віртуальне життя також впливає на стосунки індивід/соціум. Не буду дуже вникати в цю тему, бо ми тут будемо до Другого Пришестя балакати. Простий приклад: щоб дізнатися рецепт пляцка наші бабусі йшли до сусідів і як наслідок налагоджували соціальні звязки. Що робимо ми, коли хочемо знати рецепт пляцка? Правильно. "Гуглимо".

Що я хотіла всім цим сказати? Це реальна проблема нашого покоління, якій дуже важко опиратися. З одного боку технології надають нам купу переваг і полегшують життя (з цим я навіть не сперечаюся), а з іншого перетворюють нас на інертних істот, привести до тями яких може хіба що глас труби Гавриїла.

Дуже раджу почитати книги Андрія Курпатова, або послухати його лекції.

Також рекомендую подивитися серіал "Чорне дзеркало" (я не прихильниця серіалів, мені шкода на них часу, але це єдиний, який я осилила повністю)
P.S. змушена внести поправку: в МКХ-11 ігрову залежність вже класифікують як психічний розлад, з чим нас всіх і вітаю